Доля, така скупа на подарунки i похвалу, щедро завдає нам ударiв i роздає випобування. I це не тiльки випробування фiзичнi, а в бiльшiй мiрi випробування моральнi, духовнi. Знаходячись далеко вiд рiдної землi, ми втрачаємо якiсь незримi зв'язки з родинами, звичаями свого народу, морально-етичними нормами життя - i, власне, це пригнiчує наш внутрiшнiй стан, навiть призводить до депресiй. Ми не можемо за першого бажання пiти до Храму, тому, що мало їх, українських, на цiй землi, а вiдсутнiсть такого “розвантаження” ще бiльше гнiтить душу.
Та все ж i в нашому емiгрантському життi є свiтлi днi. I, коли Українська греко-католицька церква Лiсабона оголосила про поїздку в м. Люрд, у Францiю, бажаючим не було вiдбою. Лише вiдсутнiсть дiйсної вiзи зашкодила багатьом скористатись можливiстю побувати в мiсцях, де з'являлась Матiр Божа.
Настав довгоочікуваний день i автобус з п'ятдесятьма трьома “щасливцями” на чолi з отцем Антонiєм вирушив у далеку 1300-кiлометрову подорож. Щира молитва, в тому числi на вервичцi, вiдверта розмова, розповiдь о. Антонiя про мiсто Люрд супроводжували нас у цiй неблизькiй дорозi.
А розповiв вiн, що у невеличкому французькому містечку Люрд (Lourdes), біля підніжжя Піренеїв, жила 14-річна дівчинка — звали її Бернадетта. Тиха, спокійна, дуже хвороблива. Жила з вірою в Бога. На життя не скаржилася. Батьки Бернадетти жили бідно. І ось, одного ранку, коли вже закінчилася уся їжа і було продано останню в’язку дров, Бернадетта із сестрою та подругою пішла до лісу. Вона відстала від супутниць і, коли вирішала перейти потік, раптом почула шум, схожий на шум вітру. Підняла голову і побачила у гроті Массабель молоду Діву, яка була одягнута в біле. Діва усміхалася і зробила знак хреста. Барнадетта повторила цей жест і почала молитися. Про те, що побачила розповіла потім вдома, але їй не повірили. І ось через кілька днів Бернадетта повернулася до гроту. Богородиця знову з’явилася перед дівчинкою і знову посміхалась. Новина про це видіння поширювалась у Люрді. 18 разів Діва Марія з’являлася Бернадетті. Кожного разу дедалі більше і більше людей супроводжувало Бернадетту до гроту. Почалися раптові зцілення хвороб. До нього відтоді йдуть мільйони людей, щоб пройти слідами Бернадетти і молитися в місцях, де їй являлася Діва Марія. Зараз над цим гротом височіє чудовий витвір архітектури — Храм Непорочного зачаття, а Люрд став світовою столицею молитов.
Займалася ранкова зоря, коли ступили ми на священну землю, яка знала кроки маленької Бернадетти. День розпочався з ранкової молитви в Українськiй католицькiй церквi Успення Пресвятої Богородицi, яка знаходиться, до речi, на вулицi Українськiй, освячена 28 серпня 1982 року i була збудована українськими емiгрантами, а утримується пожертвами вiд людей доброї волi. У час Великоднього Посту, в святiм для всiх християн мiсцi особливої ваги набрала сповiдь та Святе Причастя, молитва, звернена до Дiви Марiї про заступництво i здоров'я наших родин, що знаходяться так далеко.
Настоятель церкви Успення Пресвятої Богородицi, українець аргентинського походження, отець Петро Фой, який з великою втiхою зустрiчав нашу, досить численну українську громаду, люб'язно вiдрядив нам на допомогу сестру-черницю Стефанiю Олiйник, родинне корiння якої сягає Тернопiльщини, рiвно, як i Канади, звiдки прибула виконувати послушницький обов'язок у Люрд.
Вона доповнила нашi знання багатьма подробицями, провела вулицями мiста, де народилась i проживала св. Бернадетта (коли Апостольський Престол вивчив святе життя Бернадетти, а також різні чуда, що сталися завдяки її посередництву, Папа Пій XII вписав її ім'я 1933 року до списку Святих). Разом з сестрою Стефанiєю прийшли ми до гроту, де, власне, i з’явилася 11 лютого 1858 року маленькiй Бернадеттi Пречиста Дiва i розмовляла з нею, до джерела, що його своїми руками вибрала дiвчинка, а вода якого зцiлює людей.
Неможливо передати словами той стан пiднесення душi, коли не вiдчуваєш втоми пiсля важкої ночi в автобусi i довгих денних переходiв крутими вулицями мiста, коли на заклик пройти Хресною Дорогою високо вгору (а вiдбувалось наше паломництво саме в п'ятницю) вiдгукується серце. Цим Хресним Ходом кожен подолав свою Голгофу разом молитовно з Iсусом Христом, свято Воскресiння Якого очiкуємо незабаром.
Незабутнi враження, вдячнiсть органiзаторам, новi друзi, заряд енергiї на довгий час… i в резонанс цього на вершинi прозвучав вiрш “Криниця” :
Життя - загадка, як ота криниця,
Яку не можем вибрати до дна
I не завжди шануєм, як годиться,
Хоч добре знаєм, що вона - одна.
Час, непiдвладний просьбам i вмовлянням,
Її заносить брудом i смiттям,
Марними робить нашi сподiвання -
То чом не дорожим своїм життям?
Чому в душi селитись дозволяєм
Раптовим прихотям, i пiдлостi, i злу;
I з часом вже самi не помiчаєм,
Коли дали засохнуть джерелу.
Та день надходить i душевна спрага
Шукає правди чистої води,
Що стала би грiху наперевагу,
I в Храм тодi ведуть мої слiди.
Коли вже не вдалось охоронити
Джерельну чистоту свого буття -
Очищуймось, бо нам ще треба жити:
Шануй криницю власного життя.
