Білий вірш — неримовані вірші з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула. Найбільшого розвитку Б.в. досяг у драматургічних жанрах (В.Шекспір, Дж.Мільтон, Й.-В.Гете, О.Пушкін, І.Кочерга та ін.), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки ("У пущі", "В катакомбах", "Йоганна, жінка Хусова", "Лісова пісня", "Бояриня" та ін.), де п'ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації. В ліриці, якщо мовиться про Б.в., використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:
Біліли зорі, мов кульбаба,
і місяць ріс, мов молочай;
як поле ширшало під вітром,
коні прийшли до водопою (...) (Патриція Килина).

Або:

Не збагну. Чи наснилось, а може, насправді...
Наче в трави пірнаю, наче в травах тону...
А на поміч не кличу. Немов божевільний,
Вигрібаю чогось на глибінь (В. Марочкін).

У ліричному вірші, на відміну від драматичних творів, Б.в. може поділятися на строфи. Такий поділ здійснюється завдяки чергуванню переважно окситонних та парокситонних, а також дактилічних і гіпердактилічних клаузул.

Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В.Уїтмен, а надто — авангардисти XX ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:
Діти одягнені у пташині сорочки
летять на подобах весняного сонця
у простір розгорненої книжки
що сміється білим сміхом сіяча
який сіє у полі себе з руки (В. Голобородько).

В. відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша