Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними. Трапляються випадки, коли відстань між римованими словами відсутня, якщо вони вживаються або побіч одне одного ("Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна". — О. Ольжич), або розмежовані цезурою ("Виходимо босі // і коси ми точим". — Я. Савченко) чи віршовою паузою, коли вірш закінчується одним суголосним словом, а другим починається наступний ("Жорстокий смерч, що виведений строго / 3 сухого серця і живущих дум". — М. Бажан). В інших випадках Р. (римований інтервал) набуває істотного значення. Найпростішою формою Р. з відстанню між співзвучними словами вважається суміжна або парна (аа ббвв), що вживається як у ліричних мініатюрах ("Самі на себе дивляться ліси,/ розгублені од власної краси". — Ліна Костенко), так і в поемах ("Данило Галицький" М. Бажана). Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних віршів з парними, а непарні — з непарними (абаб), воно найпоширеніше в сьогоденній силабо-тонічній версифікації:
Кучугури димів на ліси намело.
Яма світла між них — як забута копальня.
Закіптюженим небом пливе НЛО —
Безпритульний вінок на Івана Купала (І. Римарук).

Часто застосовується і кільцеве, або охопне, Р. (абба):
Сотий день в дорозі. Сотий день ще й ніч.
І куди ж ти рвався, поспішав затято?
Краще не питаймо. Звісно ж, не на свято.
А якщо й на свято, то не в тому річ (П. Куценко).

Подеколи в катрені спостерігається і неспароване P., тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші (—а —а):
Не місяць і не зорі, —
І дніти мов не дніло.
Як страшно!.. Людське серце —
До краю обідніло (П. Тичина).

Варті уваги також менш поширені форми P., спостережувані у восьми віршах ( — а — а — а — а), і водночас тернарна (— — а
— — а ) та кватернарна (— — — а — — — а) — рідкісні для української поезії форми, де відповідно римуються лише третій та четвертий вірші:
Такі чужі ці низькі, синяві гори.
Когорта прийшла в село на відпочинок.
Поховались біляві полохливі дівчата,
Нависає гілля могутніх дубів.
О, шляхи ці і курява, і гальські простори.
Товариші оповідають сміховинок. —
Вечір. Мариться біле кампанське місто, мати, —
Скромна сестра і галас малих братів. (Олег Ольжич).

У світовій версифікації трапляються випадки із значно більшими інтервалами P., як, приміром, в італійській баладі. Зовсім протилежного вигляду набуває монорим, притаманний переважно східній поезії, де рядки (зокрема катрен) пов'язані однією римою, що засвідчує поема ПІ. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" (переклад М. Бажана):
Славлю я любов високу, душ піднесених потугу,
Що її не класти в слово, в нашу мову недолугу.
Дар небес — таке кохання, неземне стремління духу, —
Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу.