Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.
Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви.

Рими класифікуються:
1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на:
— окситонні (чоловічі);
— парокситонні (жіночі);
— дидактичні;
— гіпердактилічні.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинi — менi); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана:
Козак на північ прудко мчить,
Козак не хоче відпочить.
Копито сніг примерзлий б’є,
Луною дзенькіт оддає.
Безлюддя й пустка навкруги.
Кошлаті гачарі. Сніги.
(М. Бажан. «Гонець»).

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бyду — забyде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:

Тихий сон на горах ходить,
За рученьку щастя водить.
    І шумлять ліси вже тихше,
    Сон мені квітки колише.
Спіть, мої дзвіночки сині,
Дикі рожі в полонині!
(О. Маковей. «Сон»).

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вiченьки — нiченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад:

Гори багрянцем кривавим спалaхнули,
З промінням сонця західним прощaючись,
Так моє серце жалем загорiлося,
З милим, коханим моїм розлучaючись.
(Леся Українка. «Східна мелодія»).

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кiшечкою — усмiшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад:
Як була я молодою преподобницею
Повісила фартушину над віконницею.
        (Т. Шевченко. «Гайдамаки).

Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»:
Він мурличе, бува,
Ходить кiшечкою.
Кусь — і зубки схова
За усмiшечкою.
Рима в непарних рядках чоловіча (бувa — сховa), а в парних — гіпердактилічна (кiшечкою — усмiшечкою).

2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:
а) за повнотою суголось:
точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несiть — ідiть, зeрня — тeрня, природний — народний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сyджений — огyджений, стрaчених — небaчених), називається ще глибокою;
неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука:
хвилі — долині, прилітaють — складaю,
ожерeдами — всерeдину.
Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:
красива — невгасима, сідaє — куняє,
наскрiзь — побийсь.
І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом:
рyнами — ворyнами, кадр — кедр,
москiт — мускaт, років — рукaв.

б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими:
багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівництво — будівництво, корона — ворона, кільцe — сільцe, красa — росa, весло — понесло). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;
бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:
сівбa — боротьбa, крупa — совa, менe — тебe — себe,
люблю — молю — мою;

в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:
прості — це такі рими, які складаються з двох слів:
гроші — хороші, рyки — крyки;
складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:
сонце — сон це; колисці — колись ці;
колихати — коло хати; на камені — важка мені;
омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:
«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;

г) залежно від місця у рядку рими бувають:
прикінцеві — римуються останні слова рядка:
«Густа, медова теплотa — високі налива житa»
(М. Рильський);
внутрішні — римуються будь-які слова в рядку:
«Все йде, все минає, і краю немає...»
(Т. Шевченко);

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:
— іменникові (хaти — палaти, грач — помагaч);
— прикметникові (чорний — моторний, багaтий — пихaтий);
— дієслівні (пише — колише, почувaти — ночувaти).
Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувaти — гордувaтий, кручі — ревyчий, пyть — ідyть).
Наприклад:
Ніч холодною рукою, там, за даллю голубою,
розгорнула наді мною зір невидані світuи,
і дорогою ясною кличе, манить за собою,
щоб нервовою ходою міг за нею я піти...
(В. Сосюра. «Ніч»).

Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними.  Протилежні їм рими є вишуканими.